Бізнес під час війни: досвід членів АПР — релокація в Рівне

Згадати все 

Нещодавно мене було запрошено на підсумкову зустріч департаменту Рівненської ОДА з бізнесом. Довелось виступати в якості спікера щодо особистого досвіду з релокації бізнесу в Рівненську область.

Для того щоб щось розповідати треба було все згадати і розкласти по полочкам в своїй голові), а це було дуже боляче. Це як згадати все. Це і про бізнес, і про особисте, і про біль , і про радість.

Витягти головне і донести до всіх. 

До речі такі зустрічі Віталій Коваль (Голова Рівненьскої ОДА) з березня зробив на регулярній основі, і я вам не можу передати, який це чарівний пендель для бізнесу, коли голова ОДА з простим людським обличчям на людській мові розповідає про ситуацію в регіоні і кожного разу запитує: «А які в вас проблеми? З таких-то питань зверніться до заступника А, з таких до заступника Б».

І це не просто питання для замилювання очей. В кожному конкретному випадку є можливість вирішити своє питання протягом 1- 2 днів.

Для мене особисто, така робота ОДА – це щось з області фантастики. Ну не бачила я такого в себе на Харківщині.

Релокація бізнесу

Питання щодо релокації частини неокупованого бізнесу в Рівне ми вирішили в квітні, під натиском своїх клієнтів і волонтерів – «Таня, нам потрібно…. зроби, бо ти бачиш в нас нічого нема; ти бачила, яку фігню продають; ти ж знаєш як робити… Знала, знаю, вмію, але сил на той момент не було ніяких ні на що, бо 24/7 волонтерська робота, фури, їжа, ліки…

Всі ключові колеги воюють, майже 90% робітників евакуювались в Європу ще на початку війни, бо в Харкові було страшне: Липці в окупації, батьки в окупації, обладнання в окупації. Я нічого не хотіла вирішувати, просто забитися в куточок десь далеко, і щоб мене ніхто не чіпав…крім волонтерів.

Хочу сказати, що в Рівному волонтерська підтримка працювала на вищому рівні з перших днів війни. Український дім і Дмитро Максимчук, перші, до кого я пішла, коли приїхала в Рівне, буквально на наступний день. Стільки підтримки, стільки поваги і розуміння …

Володимир Шишкін, Тетяна Мельничук – справжні борці і підтримка хлопців.

Душа волонтерської Рівне Вікторія Шинкаренко, строга спочатку, але така небайдужа чарівна берегиня українського війська.

Точніше все з переїздом, вирішила не я, а мій чоловік, Діана Кушнирук і Lara Zelinska, яка стала для нас тут в Рівному янголом-охоронцем.

Неймовірний Дмитро Соломчук, який просто по-людські сказав «В мене є вільне помешкання – працюйте, розвивайтесь. Мені від вас нічого не треба, просто станьте на ноги». Я тоді дивилась на нього і думала «Невже таке буває?»

А потім чоловік показав борди по Рівному, і я зрозуміла, що так просто і душевно розмовляла я аж з цілим справжнім нардепом – і назавжди запам’ятаю щирість цієї людини, коли кожного тижня він заходив до нас і радів збільшенню кількості обладнання і людей, крутив наші вироби в руках і казав: «Ну невже так класно в Україні роблять?!».

«…тут люди на своїх місцях» 

Переїзд ТОВ в Гощу в червні в мене вирішився за 4 години: о 18.00 мені начальник ЦЗ дає номер телефону голови ОТГ, а о 20.00 ми вже зустрічаємося з Микола Панчук і до 22.00 спілкуємося про всі проблеми, пріоритети та сподівання.

О 22.00!!! І одразу розумієш, що тут люди на своїх місцях. Децентралізація працює, якщо голова ОТГ розуміє, що його задача зробити свій регіон бізнесовим, працевлаштування людей, які будуть сплачувати податки, і громада буде тоді міцною і сильною.

І так, ми працюємо в Гощі. Неймовірний колектив – один під одного ще підлаштовуємось, вчимося, але я знаю, все буде добре.

З багатьох боків для мене Рівненщина – маленька Європа: чітко, просто, прозоро і добродушно.

Це розповідь про мій маленький шлях у Рівному. Як бачите, це в більшості не про бізнес, це розповідь про людей, яких мені хочеться обійняти і дякувати всім серцем за підтримку у важкі моменти.

Рівне — це не просто місто мрії, а взірець всього найкращого 

Вчора на цій зустрічі були ще 3 представники з Харкова. На моє питання «Чи Ви плануєте повертатись після війни в Харків?» Я почула чіткий месседж – «А нащо????…. тут вже Європа, а в нас там ще совок».

А ще тут дуже й дуже смачно. Крафтові місцеві виробники вражають! Такого пива я не пила ані в Чехії, ані в Німеччині. Ковбаси, цукерки.

А ще й неймовірні плодючи ліси – стільки ягід і грибів я не їла за все своє життя.

До речі , з першого погляду, мені Рівне не сподобалось. Стрес, збентеженість, втома.

Зараз для мене Рівне – це не просто місто мрії, а взірець всього найкращого, що є в людях, місто, де все для людей і від людей.