ІСТОРІЇ УСПІХУ. ЕРНЕСТ ЛОБАНОВ: ШЛЯХ, ЯКИЙ ПОЧАВСЯ З РОЗГУБЛЕННОСТІ ТА ПЕРЕТВОРИВСЯ НА УСПІХ

Ернест Лобанов не планував стати підприємцем. Просто одного дня зрозумів: чекати на ідеальну роботу — даремно. І тоді створив її сам. Так у 2017 році з’явилася перша в Україні шинопекарня Tirex — бізнес, який перетворив старі шини на символ другого шансу.

Його шлях — це не історія легкого старту. До того були роки пошуків: фотограф, дизайнер, менеджер, навіть міліціонер. Потім — важка робота в Канаді, де він зрозумів, що справжня свобода приходить лише тоді, коли працюєш на власну ідею. І натхнення прийшло від батька, який усе життя працює з гумовими сумішами. Саме він запропонував спробувати наварювати легкові шини, як це робили в старі часи. Ідея, що колись була просто спогадом, перетворилася на сучасне, екологічне виробництво.

Після служби в ЗСУ, коли війна змінила все, здавалося, що історія Tirex завершиться: сировина згоріла під окупацією, склад роздали військовим і волонтерам, а банки відмовляли у фінансуванні прифронтового бізнесу. Але замість поразки — новий старт. Ернест отримав підтримку швейцарського фонду Helvetas, Українського ветеранського фонду («Варто почати власну справу»), та Smart Media, які повірили у відродження підприємства.

Саме завдяки навчанню й наставництву Tirex отримав шанс на друге життя. Ернест став одним із найуспішніших учасників програм Українського ветеранського фонду (2022–2024), залучивши понад два мільйони гривень. Він згадує, що саме події й курси Асоціації приватних роботодавців, а також менторство її засновника Олександра Чумака допомогли перетворити хаотичну ідею на системний бізнес. Серед книжок, які вплинули на нього найбільше, —«Побудовані навічно», дослідження про компанії, які не просто заробляють, а живуть і ростуть десятиліттями, бо вміють розвиватись навіть у кризу.

Tirex починався у світі, де ніхто не розумів, що таке шинопекарня. Не було ринку, не було експертів, не було кадрів. Але Ернест не зупинявся: навчався, експериментував, шукав технологічні рішення, розвивав команду. Він переконаний, що бізнес починається не з продукту, а з людей. Спочатку він намагався «натягнути людину на функцію», але швидко зрозумів — потрібно, навпаки, підбирати функцію під людину, розвивати її, допомагати знайти себе в команді. Так формується справжнє ядро — не просто працівники, а спільнота, яка живе спільною метою.

Коли почалася повномасштабна війна, Tirex став виробником продукту подвійного призначення. Тепер на їхніх шинах не лише дрифтують і їздять на роботу — ними користуються військові, волонтери, медики. Вони допомагають рятувати життя. І хоча війна розфокусувала бізнес, вона ж надала йому нового сенсу. «Ми не відповідаємо за квадратний кілометр України, але відповідаємо за кожен метр нашого виробництва», — каже Ернест.

Якби він міг повернути час, то вклав би більше у розвиток команди, навіть ціною зниження короткострокових результатів. Документував би процеси, узяв би асистента, щоби звільнити час для стратегічних рішень. Бо бізнес, каже він, — це командний вид спорту з суворою дисципліною.

Ернест часто проводить паралелі між Україною та Японією. Невелика за розмірами, але потужна духом країна, яка пережила трагедії Хіросіми й Нагасакі, землетруси й вулкани, стала символом витривалості. Так само і Україна — острів серед бурі, відрізаний зруйнованими дорогами, але сповнений життя, таланту, впертості.

«Острів, що живе між вулканами, може бути щасливим. І ми теж можемо. Бо сила — не у спокої, а у здатності відроджуватись знову і знову.»